Відеолекція 1. Законодавство про свободу зібрань.

1. Право на свободу мирних зібрань та протестів є одним із основоположних прав людини, яке дозволяє громадянам публічно і мирно висловлювати свою думку та своє ставлення до дій чи бездіяльності влади, державних та недержавних організацій шляхом використання засобів масової інформації для інформування та мобілізації однодумців, ініціювати публічні обговорення найактуальніших суспільних питань.

Свобода зібрань – це конституційна заміна права на повстання. Якщо уявити суспільство або якусь його окрему частину у вигляді чайника, що підігрівається несправедливістю або невдоволенням, то свобода зібрань – це носик чайника, через який виходить пара. Якщо позбавити суспільство або якусь його окрему частину свободи зібрань, то результат буде аналогічний до чайника із завареним носиком – станеться вибух. Саме тому свобода зібрань вкрай важлива.

В Україні одна з найкращих ситуацій зі свободою зібрань з-поміж усіх країн, що мають з нею спільний кордон. Але це свідчить також про негативні тенденції в сусідніх державах, що становить в перспективі загрозу для українського суспільства, адже наявність поганих практик у сусідніх країнах може спонукати державну владу до перейняття таких моделей.

2. Свободу зібрань гарантує 11 стаття європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також 39 стаття Конституції України.

Акт установчої влади народу, яким є Конституція України, в частині гарантування свободи зібрань відрізняється від формулювань, які були використані в конституціях Російської Федерації (стаття 31) та Республіки Білорусь (стаття 35). В цих державах конституції просто гарантують свободу зібрань і не встановлюють ніяких додаткових регулювань. Конституція РФ містить загальну норму щодо всіх прав і свобод, що вони можуть бути обмежені законом (частина третя статті 55); Конституція РБ прямо в статті щодо свободи зібрань містить норму, що порядок проведення зібрань визначається законом.

Така відмінність в конституційному регулюванні корелює з наслідками – в РБ та РФ законодавець не був обмежений фактично нічим і з часом надмірно зарегулював здійснення свободи зібрань. В Україні досі свобода зібрань майже позбавлена обмежувального законодавчого регулювання і з кожним роком все більше звільняється від рестриктивних рудиментів минулого та рухається в бік лібералізації користування публічним простором. Наслідком цього є те, що громадяни вільно почувають себе на зібраннях і можуть, як правило, без особливих перешкод їх проводити.

3. В Україні немає спеціального закону про протести. Потреби в такому законі також немає, оскільки він не вирішить існуючих проблем, а встановить зайві обмеження та створить поле для зловживань. Законодавство містить лише окремі вкраплення, які загально вказують на сфери компетенції різних гілок влади.

Багато років поспіль державні органи та органи місцевого самоврядування застосовували Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Указ закріплював дозвільний порядок проведення зібрань і зобов’язував подавати заявку про проведення не пізніше, ніж за 10 днів, а також містив низку інших обмежень. Остаточну крапку в цьому питанні поставив Конституційний Суд України, який Рішенням № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року визнав цей Указ неконституційним. Суди загальної юрисдикції після цього рішення не застосовують цей Указ і не приймають посилання на нього. Водночас, поліція досі зрідка апелює до цього неконституційного акту.

4. Деякі місцеві ради встановлюють свої правила для проведення зібрань. Це законно, тільки якщо ці правила регламентують порядок дій комунальних установ та взаємодію між державними органами. Іноді вони обмежують громадян, наприклад, визначаючи термін сповіщення, або встановлюючи перелік місць, де забороні зібрання. В таких випадках ці положення суперечать Конституції. Частина перша статті 92 Конституції України встановлює, що винятково законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Стаття 75 Конституції України визнає єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент – Верховну Раду України. Згідно з Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська, сільська та селищна ради є органом місцевого самоврядування, а не органом законодавчої влади. Таким чином, жодним нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування не можуть встановлюватись права і обов’язки людини і громадянина, в тому числі у сфері свободи зібрань. Верховний Суд України у постанові від 3 березня 2014 року № 5-49кс13 зазначив, що такі документи «Не забезпечують достатніх правових підстав регулювання організації та проведення демонстрацій…».

Отже, свобода зібрань – один з дуже важливих елементів ліберального демократичного суспільства. Українська Конституція містить гарантію цієї свободи. Спеціального закону про протести немає і не потрібно. Посилання на радянський Указ про порядок організації і проведення мирних зібрань неконституційні. Місцеві ради не в праві обмежувати свободу зібрань у свої рішеннях.